Громадською діяльністю Дмитро Кобзар почав займатися з 2017 року, перебуваючи на посаді керівника відділу ЖКГ Волноваської ВЦА. Його перший реалізований проєкт – навчити дітей сортувати сміття та заробляти на цьому для подальшого вирішення потреб школи. «Потім була низка інших тренінгів, проєктів і якось я увійшов у громадську діяльність, і не вийшов до теперішнього часу», – каже Дмитро.
Після початку повномасштабної війни, завдяки співпраці з учасниками Мережі робочих груп, Дмитрові вдалося налагодити процес надання гуманітарної допомоги для містян, які евакуювались до Великої Новосілки.
«Я звертався до колег із мережі і вони по можливості намагались закрити потреби, які виникали у людей. Тоді не було часу на зайву бюрократію. Допомагали особисті зв’язки та довіра. Людей, яких евакуювали з Волновахи, спочатку розселяли у Великій Новосілці, а потім евакуювали далі. Було кілька транзитних шелтерів, щоб люди могли переночувати, оговтатися, поїсти, поспати, та їхати далі. І саме в таких екстремальних обставинах, допомагали члени робочих груп із безпеки та соціальної згуртованості, які працювали в різних громадах. Проте ми мали всюди своїх людей, перевірених попереднім досвідом співпраці», – згадує Дмитро.
Власну родину чоловік вивіз до Полтавської області, а сам поїхав до Покровська, де у рамках робочої групи організували гуманітарний штаб. «Спочатку він працював на підтримку безпекових, силових структур, медичних закладів Донецької області. Згодом команда штабу в своїй діяльності переорієнтувалася виключно на цивільне населення. Знайти донорів для реалізації проєктів допомагали учасники/-ці Мережі робочих груп. Штаб працює і по теперішній час, хоча я влітку 2023 року приєднався до команди БО «БФ» Схід СОС», з якою продовжуємо активно допомагати населенню у прифронтових громадах країни», – розповідає Дмитро.
«Волноваська робоча група входить до Мережі робочих груп Донецької області. Спільно з колегами/-жанками ми активно обмінюємось інформацією, надаємо підтримку, допомагаємо в отриманні гуманітарної допомоги населенню від благодійних фондів, благодійних організацій, міжнародних донорів. Працювали, щоб кожен знав де і як можна отримати допомогу, як спільними зусиллями організувати логістику в ту, чи іншу громаду».
Під час створення гуманітарного хабу Дмитро Кобзар познайомився з Ігорем Челтерем, який на волонтерських засадах доєднався до діяльності робочої групи. До повномасштабної війни Ігор займався 3D-моделюванням та 3D-друком. Мав власний 3D-принтер. Проводив майстер-класи та воркшопи у рідному Покровську. Минулого року чоловік запропонував реалізувати у громаді власний проєкт із 3d-моделювання та 3D-друку, але спрямувати його дітей.
«Суть проєкту: дати можливість дітям вивчати 3D-моделювання та 3D-друк саме у місті Покровську, дітям із сімей ВПО. Сенс цих курсів – щоб діти розуміли, як працює 3D-моделювання, технічно розуміли як працює 3D-принтер, самі могли його налаштувати, і роздрукувати власні проєкти», – розповідає Ігор.
«Після повномасштабного вторгнення діти обмеженні до неформальної освіти. Якщо Ігор, мав змогу до повномасштабного вторгнення організовувати якісь воркшопи, то зараз він запропонував відновити свій досвід у наших реаліях. Ця мініініціатива була підтримана робочою групою, і за програми ПРООН та фінансування ЄС було профінансоване обладнання для запуску цієї лабараторії для проведення воркшопів для дітей із числа ВПО», – додає Дмитро.
На цих воркшопах хлопчики переважно моделюють та друкують копії автомобілів, дівчатка здебільшого будинки. «Буває таке, що хтось робить більш фігурні модельки – тваринок, або щось таке, але більше архітектура та транспорт», – зазначає Ігор.
Проведення таких воркшопів Ігор вважає дуже корисним для дітей та пояснює чому: «Діти наразі мають обмеженні можливості. Місто Покровськ – це прифронтова громада. У нас проблема з різними освітніми послугами для дітей. Цей проєкт дозволяє запустити нам такі курси для дітей. Вони можуть реалізувати там свої ідеї, відволіктись від загальної ситуації».
Бути учасником робочої групи – це можливість із користю для жителів громади використовувати власні навички, а також це дозволяє чоловікові розвивати власну громада. Він має й власну користь від перебування у Мережі робочих груп.
«Основна користь для мене особисто – можливість різного навчання. В Мережі багато людей. Нещодавно у нас була зустріч і ми ділились різним досвідом із різними громадами. Можна було знайти контакти. Найголовніше – можливість реалізовувати проєкти», – каже Ігор Чельтер.
«Наша робоча група, та, взагалі, Мережа робочих груп – це інструмент діалогу між владою та громадою, – каже Дмитро Кобзар. – Це дає можливість вирішувати певні питання, які турбують жителів громади. У нас були приклади реалізації соціальних мініпроєктів. Здійснювали реалізацію проєкту громадського бюджету, де жителі могли покращувати благоустрій у громаді. Ця вся співпраця в межах робочої групи і Мережі покращувала стан нашої громади, налагоджувала діалог між громадськістю та владою, підсилювали діалог наших безпекових та силових структур, і поліпшила обмін досвідом».
Учасників та учасниць Мережі робочих груп із безпеки та соціальної згуртованості Дмитро Кобзар називає «агентами змін». За роки діяльності Мережа Донецької області набула дуже потужних особистих навичок та вмінь, якими нині охоче ділиться з колегами/-жанками з інших областей. Водночас під час тренінгів та обговорень кожен учасник/-ця Мережі збагачується не лише новим досвідом, а й заводить нові знайомства та контакти однодумців, які бажають робити добрі зміни.
Матеріал створено в межах ініціативи «Спільноти в безпеці», яку втілює Агенція Розвитку Вугледара за сприяння Програми розвитку ООН (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Європейського Союзу, наданої в межах проєкту «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні».