Вона – уродженка Криму, була одною з найкращих стилісток країни та працювала зі ще тоді майбутнім Президентом України Володимиром Зеленським в проєктах студії «Квартал 95». Однак зараз Шура Рязанцева (позивний «Ялта») служить в складі 78-ого десантно-штурмового полку «Ґерць» . Вона також пережила російський полон у 2014- му , а згодом зустрічала окупантів зі зброєю в руках в перші дні повномасштабного вторгнення в складі територіальної оборони Києва. Про рішення йти до лав Збройних сил України, свою трансформацію та шлях від стилістки до військовослужбовиці нам розказала сама Шура Рязанцева.
– У цивільному житті – ви успішна стилістка. З ким ви працювали і якими були ваші обов’язки?
– Я працювала з багатьма відомими людьми в шоу-бізнесі. Деяких з них не можна називати. Я також працювала зі студією «Квартал 95» . Мала досвід роботи в кіно. З музикантів, знайома з Женею Галичем з O.Torvald, Андрієм Хливнюком з Бумбокса, та іншими.
– Наразі ви військовослужбовиця . Як ви прийняли для себе рішення йти воювати і якими були ваші перші кроки?
– Для мене все почалося ще в 2014-ому. Ми в Криму були на «Автомайдані», допомагали людям, тоді ж потрапили в полон. Там я була 5 діб, але достатньо одного дня, однієї хвилини, щоб зрозуміти, що це тварі, що це дійсно орки. З того часу я знала, що рано чи пізно повернуся. Я розуміла, що повернуся, але вже зі зброєю. Напередодні (прим. – за день до повномасштабного вторгнення) я ніч не спала. Тоді батько подзвонив і сказав: «Ну що, дочко, почалося?».
– Які б поради ви дали цивільним людям для підготовки до служби в Збройних Силах?
– По-перше, це цікавитися тактичною медициною, на YouTube є багато відео. Потрібно вміти працювати з муляжем. Спочатку треба визначитися за яким фахом йти. Бо якщо людина, наприклад, захотіла стати штурмовиком – потрібно мати відповідну фізичну форму. Нам пощастило, бо в перші дні був ажіотаж, тому нас зразу підтягували по фізичній підготовці, по тактиці. Але завжди спочатку – це тактична медицина. Як ставити крапельниці, як правильно працювати з аптечками. Також важлива психологічна підготовка. Потрібно зрозуміти, хто ти є, куди ти йдеш.
Сама я починала з «неофіційних» структур, згодом потрапила в Шевченківське ТРО. Можу сказати, що в ТРО – дуже різні люди є. Згодом я відокремилась в полк «Ґерць» (прим. – 78-й десантно-штурмовий полк спеціального призначення) і зараз чекаю на офіційне переведення. За посадою я – водій-шифрувальник БПЛА, але також займаюсь зв’язками з громадськістю.
– Ви доволі впевнено говорите про перемогу України у війні. Якою вона є для вас, як ви її собі уявляєте?
– Я неодноразово про це говорила, що для мене перемога буде, коли я повернусь додому в Крим, зайду туди зі зброєю. Дуже сподіваюся, що це буде скоро. Адже на це хлопці працюють ціною своїх життів. Таке не можна описати словами – втратити рідний дім.
– Як жінка в Збройних Силах, що ви можете виділити з позитивних та негативних аспектів служби? Чи бували неприємні випадки пов’язані з дискримінацією, іншими проблемами?
— Почну з поганого – все ж існують такі люди, які дозволяють собі зайвого. Але це часто про людей вище, про яких не можна говорити. В колектив же до побратимів завжди хочеться повертатися. Вони мене оберігають. Всі жартують, багато приколів різних, але це не воєнщина, це справжня армія! Мені здається, ми від «радянщини» майже відійшли. Мої хлопці – це моя сім’я. Коли гине побратим – це неймовірна втрата. Дуже боляче, коли повертаєшся з фронту, а тут нові норми ввезення, «щимлення» волонтерів, людей, які допомагають армії.
– Чи сумуєте за якимись конкретними моментами цивільного життя? Чого не вистачає найбільше?
– В мене все ще багато красивих суконь, підборів. Сумую саме за тим, щоб слідкувати за своїм зовнішнім виглядом.
– Чи продовжите кар’єру стилістки після закінчення служби і чим взагалі хотіли б займатися після перемоги?
– Не планую повертатися, продам бізнес. Я далі служитиму і будуватиму кар’єру в армії офіцером.
– Ви пишете книгу про війну. Який її основний задум, чого від неї очікувати?
– Виходять дві різні книги, одна з яких з трьома-чотирма історіями різних дівчат, – там я розповідаю про полон. Інша ж – це мемуари, які я пишу. Це про перетворення з людини меркантильної, якою я була, в ту, якою я є зараз. Про те, наскільки змінюється відношення до багатьох речей, яких я не цінувала.