Частина 1. Війна
Війна показала нашу вразливість. Якщо на лінії фронту що міські, що сільські поселення стають ареною жорстоких боїв і стираються майже в нуль, то в тилових територіях ситуація дещо інша.
Ворог наносить удари передусім по військовим об’єктам, заводам, енергетичній та іншій інфраструктурі. Такі об’єкти у більшості випадків знаходяться саме в містах, відтак ці удари ведуть до прямих влучань і в житловий сектор, що призводить до загибелі людей. Щільна житлова забудова призводить до значних пошкоджень та жертв навіть від не надто потужних вибухових пристроїв. Вимикання електрики, відсутність постачання води призводить до критичних наслідків для жителів висоток. Особливо це чутливо для верхніх поверхів, де без працюючого ліфта жити практично не можливо.
Натомість сільські території в переважній більшості тилових районів не є під російськими ударами, а відсутність тривалий час електрики не є настільки критичним, як у місті. Автономність сільського домогосподарства є достатньо високою. Можна самостійно мати воду з криниці, обігрів з грубки, більшість продуктів з власного льоху. Відтак можна стверджувати, що кризова воєнна ситуація поза фронтом більш легше проходить для сільських домогосподарств.
Це помітно і на дорогах, що ведуть зокрема до Києва. Маятникова міграція від початку війни суттєво зросла. Тисячі приватних автівок вранці їдуть в Київ, ввечері повертають на села.
А що чекає систему розселення України по війні?
Частина 2.
Україна до війни була помірно урбанізованою країною. Причому рівень урбанізації був досить не рівномірним серед регіонів. Найбільш урбанізованими були Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська та Львівська області. У решті областей рівень урбанізації був суттєво нижчим середньоукраїнського та середньоєвропейського показників. Війна уже внесла і ще внесе більше своїх коректив у систему розселення українців по своїй країні. Найбільш урбанізовані регіони – Донецький та Луганський окуповані практично повністю, окупованими є частини кількох інших областей, низка територій вздовж україно-російського кордону практично знелюднена зовсім. Опитування, проведене Радою Європи в жовтні 2024 року показало, що за типом населеного пункту 87% ВПО до вторгнення проживали в міських населених пунктах. Тут варто зауважити, що 56% цих ВПО – вихідці з міст Сходу.
За інформацією[1] міжнародної організації з міграції станом на квітень 2024 року «Більшість ВПО (47%) проживають у великих містах або їхніх околицях, тоді як понад чверть ВПО (26%) живуть у маленьких містах, а 20% ВПО — у селах чи в сільській місцевості.»
Відтак зараз можна зробити лише деякі припущення щодо можливої зміни підходів до вибору місця проживання українцями після завершення війни та можливе переорієнтування щодо проживання у низьковисотній забудові у менших містах чи селах у порівнянні із довоєнними трендами.
Місто завжди вигравало перед селом за кількома важливими параметрами: комфортне житло із зручностями; більше можливостей для зайнятості та заробітку; кращі освітні та медичні послуги; кращий доступ до різних цікавих культурних подій.
Що змінилось та продовжує змінюватись уже зараз на шляху стирання цих відмінностей між міськими та сільськими поселеннями?
Комфортне житло із зручностями. Квартира з централізованим водо, теплопостачанням у місті та будинок з власним тепло, водо, а часом і електропостачанням в селі. Вартість квартири в 60 квадратів у місті і вартість будинку на 100 квадратів у селі зі всіма зручностями однакові(і це у приміських селах). Реальна якість проживання у такому будинку в селі є вищою ніж у місті. А при нинішніх викликах з енергетикою, зупинкою ліфтів взагалі виглядає чудово.
Більше можливостей для зайнятості та заробітку. Значною мірою це дійсно так, але тренди уже не такі однозначні. У місті добрі заробітки мають ті, хто має добру кваліфікацію. На селі люди з доброю кваліфікацією у с/господарстві мають тепер не гірші заробітки. Низькокваліфіковані працівники мають низькі заробітки і у сільських і у міських умовах. Правда в селі ці низькі заробітки частково можна компенсувати вирощеною їжею на своєму домогосподарстві. Віддалений доступ до роботи, який зараз широко практикується дозволяє заробляти не залежно від місця фізичного перебування, тому багато тих, хто заробляє дистанційно можуть мати місце проживання на селі.
Кращі освітні та медичні послуги. З освітою ситуація у сільських територіях є дійсно критичною, особливо у віддалених поселеннях з невеликою кількістю дітей. В рейтингу 200 найкращих шкіл України 2024 лише 14 шкіл є сільськими і серед них кілька є приватними. Без якісної шкільної освіти втримати сімей з дітьми у сільських територіях навряд чи можливо. Що стосується медичних послуг, тут також ситуація є складною, хоча й водночас більш гнучкою завдяки можливість отримувати направлення від сімейного лікаря до профільних спеціалістів і наявністю комерційних медичних закладів у найближчих до сільських територій містах. Не секрет, що навіть у державних закладах за складне лікування чи оперування доводиться платити власні кошти.
Кращий доступ до різних цікавих культурних подій. Загалом це так, але в контексті повсякденного життя сімей, похід в театри чи на вистави не є щоденними чи навіть щотижневими. Тому на такі події періодично можна приїхати і з сільських територій за умови наявності автотранспорту , у тому числі разом із сусідами.
Те ж саме стосується купівлі різних товарів довготривалого користування. Замовлення через інтернет, а також відвідування великих торгівельних центрів є доступними для жителів різних територій.
У великих містах натомість доступність до місць роботи так само ускладнюється через зростання відстаней, закоркованістю вулиць, що веде до непродуктивного витрачання часу на переїзди. Зростання комунальних тарифів, введення домової охорони, високі витрати на паркування автомобілів веде до високого рівня витрат на проживання у багатоквартирному будинку при відносному зниженні якості життя через шум, загазованість повітря, перегріви у літню пору.
Так виглядає, що сільські поселення, особливо приміські стають конкурентними для проживання. Збереження безпекових загроз з боку росії, кроки по децентралізації енергозабезпечення та підвищення автономності домогосподарств лише посилюватимуть тенденції до переселення людей із великих міст у сільські території. Такий процес уже добре видно по сусідній Польщі, де міста – центри воєводств втрачають чисельність населення, натомість зростає населення у сільських гмінах у зоні 30-40 хвилинної доступності до міста.
Що може чекати систему розселення України по війні?
Війна триває і прогнозувати її тривалість і варіанти завершення досить не просто. Проте можна припустити, що росії не вдасться знищити Україну, як державу, що Україна збереже незалежність можливо у дещо меншій території, ніж це було в кордонах 1991 року. (не приємно таке прогнозувати, але цей сценарій у середньостроковій перспективі є найбільш вірогідним)
По завершенні війни ми матимемо суттєво іншу ситуацію із заселеністю українських регіонів. Території вздовж міжнародно визнаного україно-російського кордону, а також території вздовж лінії розмежування з окупованими територіями будуть досить знелюдненими, тут напевне не буде значних міських поселень, дрібні сільські поселення та військові табори будуть опорним поселенським каркасом. Демографічна ситуація в Сумській, Чернігівській, не окупованих частинах Харківської, Запорізької, Херсонської областей буде дуже складною. Чисельність населення тут значно скоротиться.
[1] https://dtm.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1461/files/reports/IOM_UKR_GPS_Internal%20Displacement%20Report_Round%2016_UA_June%202024.pdf