- Важливість інвестицій для розвитку територіальних громад
Територіальні громади конкурують між собою за фінансові ресурси, інвестиції та якісні робочі місця. Адже рівень розвитку громади та якість життя її мешканців залежить, передусім, від стану місцевої економіки. А економічний розвиток, у свою чергу, найбільшою мірою залежить від обсягу вкладених інвестицій. Будучи найважливішим джерелом фінансування місцевої економіки, інвестиції є найвагомішим фактором економічного зростання громади на основі ефективного використання місцевих ресурсів.
Інвестиції сприяють активізації підприємницької діяльності та впровадженню інновацій, застосуванню нових технологій у стратегічно важливих та найбільш конкурентних й перспективних галузях місцевої економіки. Вони визначають рівень і темпи розвитку малого і середнього бізнесу, сприяють збільшенню продуктивності праці, забезпечують зростання добробуту територіальної громади, підвищення якості життя її мешканців.
Залежно від того, хто виступає у ролі інвестора, публічний сектор чи приватний, тобто яке джерело вкладення коштів, інвестиції поділяються на публічні та приватні.
Відповідно до Бюджетного кодексу України (далі БКУ) публічні інвестиції – кошти державного (місцевого) бюджету, у тому числі отримані у вигляді міжнародної технічної допомоги, кошти, залучені під державну (місцеву) гарантію, капітальні інвестиції державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі (крім банків), комунальних унітарних підприємств, установ, організацій, крім тих, які здійснюються за рахунок власних коштів таких підприємств, товариств, установ і організацій, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, а також виплати за договорами, укладеними в рамках державно-приватного партнерства.[1] Таким чином, публічні інвестиції – це ті капіталовкладення, які здійснюються суб’єктами владних повноважень – органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими уповноваженими на це суб’єктами за рахунок публічних коштів.
Приватні інвестиції – це вкладення приватних компаній або населення, які направляються в інвестиційні об’єкти (активи) з метою збільшення певного прибутку (відсотків, дивідендів, тощо), зростання вартості капіталу або набуття іншої вигоди для інвестора (підприємства чи фізичної особи). Інакше кажучи, приватні інвестиції це перетворення певних (приватних) коштів, зокрема власних (доходів, заощаджень) чи запозичених, у капітал, здатний приносити прибуток його власнику. Важливим джерелом приватного капіталу є іноземні інвестиції. Інвестиції приватного сектору складають основну частину капіталовкладень в економіку.
Публічні інвестиції, які здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування є вкрай важливими для багатьох сфер життєдіяльності. Передусім йдеться про створення та підтримку сучасної мережі інфраструктурних об’єктів (дороги, мости, транспортне сполучення, наявність телекомунікаційних послуг). Не менш важливим є спрямування публічних коштів на розвиток сфери надання публічних послуг, наприклад, галузі освіти та охорони здоров’я, забезпечення розвитку людського капіталу. Також значущим є підвищення якості середовища для діяльності громадян, їхнього побуту, відпочинку тощо.
Разом з тим спрямування публічних інвестицій на економічний розвиток через відповідні механізми теж є інструментом виконання своїх функцій та повноважень органами влади. Адже у забезпеченні економічного розвитку прямо зацікавлена держава, органи регіональної й місцевої влади. Тому завданнями розвитку територій мають бути підтримка підприємництва, ефективне використання місцевих ресурсів, сприяння конкурентоспроможності, пошук нових можливостей для стимулювання економіки та залучення інвестицій.
Мал. 1. Роль публічних інвестицій в економічному зростанні території
Проте варто розуміти, винятково публічними інвестиціями швидкий економічний розвиток досягнути не можливо. Основні інвестиції, які забезпечують розвиток – приватні інвестиції.
Завдання публічних інвестицій – створити умови для залучення приватних інвестицій. Здебільшого територіальні громади країни в останні роки потерпають від нестачі, як публічних, так і приватних інвестицій.
Варто зауважити, що в результаті децентралізації в Україні відбулась передача значних повноважень і ресурсів від центральної влади до територіальних громад. Це дозволило громадам самостійно планувати публічні інвестиції та реалізовувати місцеві програми розвитку, враховуючи специфіку та потреби своєї території. Проте для більшості територіальних громад характерними були слабка інвестиційна активність, нестача, а то й суттєва обмеженість публічних інвестицій, недостатні обсяги приватних інвестицій. Однією з причин цього була і залишається сьогодні низька інституційна спроможність у сфері залучення інвестицій. Така ситуація не дозволяє повноцінно впроваджувати системний підхід у сфері інвестиційної діяльності, залучати необхідні обсяги інвестицій у пріоритетні й важливі галузі економіки та соціально-економічний розвиток територіальних громад та своєчасно й ефективно реагувати на потреби й виклики місцевого розвитку.
Повномасштабне вторгнення рф завдало значних матеріальних збитків громадам, зумовило зниження доходів місцевих бюджетів та зростання соціально-економічних викликів. Чимало громад зазнало руйнування інфраструктури, нищення виробничих потужностей і закладів соціальної сфери, втрати людського потенціалу, скорочення робочих місць, падіння доходів від оподаткування. Ці та інші виклики потребують перерозподілу фінансових ресурсів, що суттєво вплинуло на можливості громад у сфері публічного інвестування.
Такий стан справ вимагає від громад повніше використовувати інноваційні інструменти публічних інвестицій, зокрема муніципальні запозичення і місцеві гарантії, грантові та кредитні ресурси міжнародних фінансових організацій, державно-приватне партнерство (ДПП) тощо.
Слід зазначити, що інвестиційні можливості місцевих компаній у громадах здебільшого є доволі обмеженими. Тому ОМС важливо надавати всебічну підтримку підприємствам, які обрали місцем релокації нові, більш безпечні локації, створювати умови для залучення на свою територію нових компаній як з вітчизняним, так і з іноземним капіталом. Особливо актуальними є прямі іноземні інвестиції (ПІІ), від залучення яких громади можуть отримати значні вигоди.
Залучення ПІІ стимулює конкуренцію, впровадження інновацій та забезпечує підвищення продуктивності місцевої економіки, дозволяє створити якісні робочі місця та сприяє економічному зростанню. Громади, які виступають локацією для їх розміщення, як правило отримують значні вигоди
Мал. 2. Вигоди територіальної громади від залучення інвестицій, зокрема й ПІІ
Таким чином, залучення інвестицій у громаду стимулює економічне зростання, свідченням чого є такі чинники:
– комплексне та більш ефективне використання місцевих ресурсів;
– трансфер новітніх технологій та впровадження ноу-хау, досягнення відповідного рівня технологічності;
– реалізація та посилення наявних у громаді конкурентних переваг;
– посилення конкурентоспроможності місцевого бізнесу, розвиток галузевих кластерів, випуск кінцевої продукції, зростання доданої вартості;
– інтеграція місцевої економіки у регіональні та глобальні світові економічні процеси;
– розвиток експортного потенціалу, зростання експортних показників;
– посилення зав’язків навчальних закладів з виробництвом, реалізація наукового потенціалу;
– розвиток людського потенціалу, зростання кваліфікації працівників;
– покращення бізнес клімату, підвищення інвестиційної привабливості, формування позитивного іміджу громади;
– досягнення соціально-економічного ефекту (підвищення рівня зайнятості, розбудова соціальної інфраструктури тощо), поліпшення якості життя для мешканців території.
Ці чинники взаємопов’язані й разом формують модель конкурентоспроможності території, а її рівень вимірюється величиною доданої вартості, яка створюється компаніями, зосередженими на території громади. Метою посилення такої конкурентоспроможності завжди є підвищення рівня життя населення, а ключовий чинник її забезпечення – це обсяг та якість залучених інвестицій, які генерують зростання продуктивності компаній та сприяють зайнятості населення.
Перевага прямих інвестицій, зокрема й ПІІ в тому, що вони перш за все базуються на довгостроковій стратегії, передбачають інвестування у місцеві матеріальні активи, що є чинником довготривалої присутності у громаді.
Чимало кроків для залучення інвестицій і стимулювання підприємницької діяльності на своїй території громада може зробити самостійно, займаючи проактивну позицію. Для цього потрібно, насамперед, інвентаризувати свої активи, зрозуміти в чому унікальність, рідкісність, винятковість громади, визначити її конкурентні переваги. На основі зробленого слід створити стратегію розвитку, розробити програму МЕР, яка включатиме залучення інвестицій та розвиток МСП (або ж це можуть бути різні програми), Далі необхідно впровадити певні інструменти, зокрема підготувати майданчики для інвестування, здійснювати промоцію території та пошук цільових інвесторів, розвивати власну інституційну спроможність задля їх професійного супроводу та обслуговування.
У будь-якому разі економічний розвиток території потрібно будувати на основі наявних конкурентних переваг і внутрішніх ресурсів громади. Адже лише правильно визначений та реалізований інвестиційний потенціал може бути чинником подальшого зростання.
- Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності
інвестиційна політика – це комплекс цілеспрямованих заходів, які держава здійснює, щоб створити сприятливі умови для суб’єктів господарювання з метою пожвавлення інвестиційної діяльності, розвитку економіки, підвищення ефективності виробництва і вирішення соціальних проблем. У зв’язку із цим важливим аспектом є формування стійкого законодавчого підґрунтя для регулювання інвестиційної політики.
Згідно чинного законодавства інвестиційна діяльність провадиться на основі:
- інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
- державного інвестування, що здійснюється органами державної влади за рахунок коштів державного бюджету, позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;
- місцевого інвестування, що здійснюється органами місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевих бюджетів, позичкових коштів, а також комунальними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;
- державної підтримки для реалізації інвестиційних проектів;
- іноземного інвестування, що здійснюється іноземними державами, юридичними особами та громадянами іноземних держав;
- спільного інвестування, що здійснюється юридичними особами та громадянами України, юридичними особами та громадянами іноземних держав.
Серед основних нормативних актів в Україні можна виділити:
– Конституцію України, зокрема положення стосовно забезпечення соціальної орієнтації економіки та належного захисту суб’єктів господарювання;
– Закон України «Про інвестиційну діяльність»[2] від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII, який закріплює основні умови та засади інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Зокрема у Законі закріплено поняття інвестицій, інвестиційної діяльності та безпосереднє її здійснення;
– Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»[3] від 16 квітня 1991 р. № 959-XII, в якому визначено іноземне інвестування як різновид зовнішньоекономічної діяльності та наголошується на досягненні соціального ефекту завдяки іноземним інвестиціям;
– Закон України «Про режим іноземного інвестування»[4] від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР, в якому наголошено на особливостях правового режиму іноземного інвестування в Україні, зокрема стосовно видів інвестицій, форм здійснення та підприємств із залученням іноземних інвестицій. Слід зазначити, що відповідно до статті 1 цього закону прямим іноземним інвестором в Україні визнається юридична або фізична особа, що не є резидентом України та спрямовує інвестиції у грошовій або негрошовій формі на створення підприємств або управління ними з набуттям не менше 10% корпоративних прав, а також на провадження господарської діяльності на території України. У свою чергу, інвестиції, спрямовані таким інвестором на зазначені цілі є прямими іноземними інвестиціями.
Податковий кодекс України[5] (далі ПКУ) поділяє фінансові інвестиції на прямі та портфельні. Стаття 14 ПКУ в загальному визначає інвестиції як господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно, поділяючи їх на капітальні, фінансові інвестиції та реінвестиції. Тут же наведене єдине в законодавчих актах України визначення прямих інвестицій як різновиду фінансових інвестицій – господарських операцій, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.
Портфельні інвестиції здійснюються у фінансові (акції, облігації, інші цінні папери) або у боргові інструменти (наприклад, векселі), які можуть досить легко перепродаватись, не є довготерміновими, та не мають на меті отримання контролю й управління діяльністю компанії. Як правило, портфельні інвестори шукають фінансового прибутку, а також диверсифікують інвестиційний ризик через вихід на кілька ринків.
Варто зауважити, що портфельні інвестиції можуть забезпечити певний, нерідко швидкий економічний ефект, допомагаючи стабілізувати економіку, покрити дефіцит бюджету чи покращити платіжний баланс, але в будь якому випадку в якості фінансових чи боргових зобов’язань, які потрібно виконувати (повертати). При цьому, у разі погіршення ринкової кон’юнктури, зниження дохідності чи інших ризиків портфельні інвестиції зазвичай швидко виводяться. Перевага прямих інвестицій в тому, що вони перш за все базуються на довгостроковій стратегії, передбачають інвестування у матеріальні активи, придбання їх з наміром здійснення контролю та управління цими активами. Ці інвестиції набагато складніше вивести чи продати. Відповідно, прямі інвестори, на відміну від портфельних, як правило, є більш зацікавленими у збереженні свого бізнесу та менш схильними до виведення активів при перших проявах небезпеки.
З метою стимулювання залучення в економіку України стратегічних інвесторів, підвищення інвестиційної привабливості України, створення нових високооплачуваних робочих місць, а також зростання конкурентоспроможності економіки через запровадження державної підтримки великих інвестиційних проектів прийнято Закон України «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні»[6]. Ним передбачено надання державних гарантій щодо незмінності законодавства протягом 15 років, щодо відшкодування збитків, завданих державними органами, а також надання державної підтримки інвестиційним проектам обсягом до 30% від обсягу значних інвестицій в одній із таких форм:
- звільнення від оподаткування податку на прибуток підприємств – на 5 років;
- звільнення від сплати ПДВ з операцій із імпорту обладнання та устаткування;
- звільнення від сплати митних платежів при імпортуванні обладнання та устаткування;
- будівництво за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів/компенсація будівництва об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури (автомобільних шляхів, ліній зв’язку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій тощо), необхідних для реалізації інвестиційного проєкту із значними інвестиціями;
- встановлення органами місцевого самоврядування ставки земельного податку та орендної плати за землі державної та комунальної власності в розмірі меншому, ніж розмір земельного податку, або звільнення від сплати земельного податку;
- спрощена процедура надання земельної ділянки державної або комунальної власності у користування (оренду) та з переважним правом придбання такої земельної ділянки у власність після спливу строку дії спеціального інвестиційного договору;
- компенсація витрат на підключення та приєднання до інженерно-транспортної інфраструктури (автошляхи, лінії зв’язку, інженерні комунікації тощо);
- звільнення від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.
Ще одним механізмом залучення інвестицій є індустріальні парки. Закон України “Про індустріальні парки”[7] та супровідне законодавство надають різноманіття інструментів для розвитку індустріальних парків в Україні. Зокрема, керуючі компанії, ініціатори створення – суб’єкти господарювання та учасники індустріальних парків мають право на такі стимули:
- компенсація відсоткової ставки за кредитами (позиками) на облаштування та/або здійснення господарської діяльності у межах індустріальних парків;
- надання коштів на безповоротній основі для облаштування індустріальних парків та/або забезпечення будівництва об’єктів суміжної інфраструктури;
- компенсація витрат на підключення та приєднання до інженерно-транспортних мереж.
- звільнення від податку на прибуток на 10 років за умови його реінвестування в розвиток інвестиційного проекту. Таке звільнення буде застосовуватися контролюючим органом протягом 10 послідовних років з моменту подання учасником індустріального парку відповідної заяви;
- звільнення від оподаткування ПДВ ввезення нового устаткування (обладнання) для власного використання;
- можливість застосування за рішенням органу місцевого самоврядування пільг на податок на нерухомість на території̈ індустріальних парків;
- звільнення від оподаткування ввізним митом нового устаткування (обладнання) що ввозиться учасниками індустріальних парків для власного використання.
В Україні, незважаючи на збройну агресію російської федерації та військові дії, набирає обертів тенденція створення та розвитку індустріальних парків. У 2024 році Кабінет Міністрів зареєстрував 31 новий індустріальний парк, що майже втричі більше, ніж у попередні роки, а сьогодні до реєстру включено близько 100 індустріальних парків.
З метою створення сприятливих умов для залучення масштабних інвестицій у промислове виробництво учасникам індустріальних парків надаються такі пільги:
- звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту нового обладнання (устаткування);
- звільнення від сплати податку на прибуток на десять років (за умови реінвестування);
- надання органам місцевого самоврядування права встановлювати пільгові ставки податку на нерухоме майно та плати за землю.
Також Державним бюджетом України на 2025 рік передбачений 1 млрд гривень на стимулювання індустріальних парків, що дозволяє отримати співфінансування від держави у співвідношенні 50 на 50 для облаштування інфраструктури та підключення до електричних мереж на суму до 150 млн грн. Для деокупованих територій передбачено співфінансування 80 на 20.
Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»[8] запроваджено віртуальну економічну зону Дія.City, яка поєднує комфортні податкові умови з ефективними інструментами, що дозволять ІТ компаніям будувати прозору корпоративну структуру, легше залучати іноземні інвестиції, задіювати додаткові механізми для захисту нематеріальних активів.
“Дія Сіті” – це правовий режим є-резидентства, який передбачає податкові пільги, більш гнучкі правила зайнятості, кращий захист прав інтелектуальної власності, застосування найкращих практик права Англії та Уельсу щодо інвестицій венчурного капіталу тощо, на період щонайменше 25 років.
Законом України «Про альтернативні джерела енергії»[9] передбачено встановлення «зеленого» тарифу для стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії – вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).
ДПП, що регулюється законом «Про державно-приватне партнерство»[10] також є одним з ефективних інструментів залучення додаткових інвестицій у розвиток територіальних громад та дієвим механізмом, який сприяє розвитку відносин між місцевою владою та бізнесом.
Однією з форм здійснення ДПП є концесія, застосування якої регулюється законом «Про концесію»[11], що передбачає надання концесієдавцем концесіонеру права на створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення), та/або управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) об’єктом концесії, та/або надання суспільно значущих послуг у порядку та на умовах, визначених концесійним договором, а також передбачає передачу концесіонеру переважної частини операційного ризику, що охоплює ризик попиту та/або ризик пропозиції.
Щодо інструментів страхування інвестицій слід зазначити, що на національному рівні Верховною Радою України прийнято Закон України від 22.11.2023 «Про внесення змін до Закону України «Про фінансові механізми стимулювання експортної діяльності»[12] щодо страхування інвестицій в Україні від воєнних ризиків».
Цей Закон передбачає страхування інвестицій в Україні від воєнних ризиків, що дозволить Експортно-кредитному агентству (ЕКА) страхувати та перестраховувати інвестиції як міжнародних, так і українських компаній та усунути прогалини, що обмежують можливість страхування вітчизняних інвестицій ЕКА, в тому числі в умовах воєнних дій та повоєнного відновлення. ЕКА зможе страхувати та перестраховувати від воєнних та/або політичних ризиків інвестиційні кредити українських банків, спрямовані на цю мету.
Також, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 09.04.2024 № 388 «Про затвердження переліку воєнних та політичних ризиків та Умов і порядку страхування (перестрахування) воєнних та політичних ризиків під час здійснення видів діяльності Експортно-кредитного агентства»[13].
Прийняття цієї постанови передбачає збільшення інструментів страхування воєнно-політичних ризиків під час війни в Україні, що має сприяти залученню інвестицій в українську економіку вже зараз. Постанова № 388 дозволить удосконалити правове регулювання переліку воєнних та політичних ризиків, умов і порядку страхування або перестрахування воєнних та політичних ризиків при здійсненні видів діяльності Експортно-кредитного агентства.
На місцевому рівні повноваженнями щодо формування і реалізації політики у сфері МЕР, зокрема й залучення інвестицій у територіальні громади, наділені місцеві ради, які є представницькими органами місцевого самоврядування. Зокрема відповідно до ст. 26 закону «Про місцеве самоврядування»[14] виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, які впливають на інвестиційний процес є:
22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
24) встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України;
26) прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень;
28) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку;
30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації…, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії…;
33) вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;
34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;
35) затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України;
36) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про припинення дії такого дозволу;
42) затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;
46) прийняття рішень, пов’язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України.
Таким чином ОМС мають можливість формувати та застосовувати в межах своїх повноважень власну систему інструментів інвестиційної політики на місцевому рівні. Вона передбачає використання інструментів прямого та опосередковано впливу на інвестиційні процеси у громаді.
До інструментів прямого впливу можна віднести фінансові та податкові інструменти, утворення цільових фондів для підтримки інвестування (зокрема на підставі конкурсів), спільне фінансування інвестиційної діяльності, створення індустріальних парків, відведення земельних ділянок для інвестування тощо.
Друга група інструментів покликана формувати у громаді належну інституційну спроможність у сфері інвестиційної діяльності та створювати сприятливе інвестиційне середовище для бізнесу, здійснювати просування інвестиційних пропозицій громади шляхом використання відповідних маркетингових інструментів.
Окремо слід зупинитися на законодавчому регулюванні публічного інвестування, а саме плануванні, підготовці та реалізації публічних інвестиційних проектів та програм публічних інвестицій. Зокрема Бюджетний кодекс України (далі БКУ) доповнено статтею 33-1 згідно із Законом № 2646-VIII від 06.12.2018 в редакції Закону № 4225-IX від 16.01.2025 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо актуалізації та удосконалення деяких положень»[15]. Закон визначає поняття та процедури планування, підготовки та реалізації публічних інвестиційних проєктів на державному, регіональному та місцевому рівнях.
В контексті місцевого самоврядування БКУ передбачено планування публічних інвестиційних проектів та програм публічних інвестицій відповідно до цілей та завдань, визначених відповідними документами стратегічного планування з урахуванням показників прогнозу місцевого бюджету. Орієнтиром для планування публічних інвестицій на місцевому рівні є пріоритетні галузі та основні напрями публічного інвестування.
Середньостроковий план пріоритетних публічних інвестицій держави розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку, на підставі пропозицій міністерств відповідно до цілей і завдань документів стратегічного планування в межах доведеного Міністерством фінансів України орієнтовного граничного сукупного обсягу публічних інвестицій на середньостроковий період та схвалюється Стратегічною інвестиційною радою та затверджується Кабінетом Міністрів України одночасно із схваленням Бюджетної декларації.
Відповідно до Закону після затвердження середньострокового плану пріоритетних публічних інвестицій держави на його основі формується єдиний проектний портфель публічних інвестицій держави, що схвалюється Стратегічною інвестиційною радою. Єдиний портфель публічних інвестицій держави формуватиметься з використанням Єдиної інформаційної системи управління публічними інвестиційними проєктами, в основі якої є екосистема DREAM[16]. Таким чином система стає банком публічних інвестиційних проєктів. Порядок функціонування та складові системи будуть визначатися урядом.
Єдиний проектний портфель публічних інвестицій формується у вигляді пріоритезованого переліку публічних інвестиційних проектів та програм публічних інвестицій за результатами їх підготовки, оцінки, пріоритезації та відбору. Розподіл коштів державного бюджету на підготовку та реалізацію публічних інвестиційних проектів та програм публічних інвестицій, у т.ч. поданих територіальними громадами, здійснюється Міжвідомчою комісією з питань розподілу публічних інвестицій з урахуванням результатів пріоритезації відповідних проектів та програм, включених до єдиного проектного портфеля публічних інвестицій держави, та ступеня їхньої готовності до реалізації.
Щодо здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій, то вони регулюється БКУ, а також постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень»[17] (від 16 лютого 2011 р. № 110 зі змінами) та «Про затвердження Порядку надання місцевих гарантій»[18] (від 14 травня 2012 р. № 541 зі змінами).
В контексті запозичень також слід керуватися наказами Міністерства фінансів України від 02.04.2024 р. №171 «Про затвердження форм розрахунків під час здійснення місцевих запозичень»[19], який містить форми розрахунків при здійсненні місцевих запозичень, а також від 16.05.2024 р. №239 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації здійснення місцевих запозичень, надання місцевих гарантій, управління місцевим боргом та гарантованим Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою боргом»[20]. Останнім встановлено вимоги до форми рішення про місцеве запозичення та затверджено форму Інформації про мету запозичення з обґрунтуванням доцільності його здійснення, очікувані результати, напрями спрямування залучених коштів.
У разі використання місцевих гарантій необхідно дотримуватися вимог та рекомендацій Міністерства фінансів України згідно наказів від 02.04.2024 р. №172 «Про затвердження форм розрахунків під час надання місцевих гарантій»[21], а також від 16.05.2024 р. №239 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації здійснення місцевих запозичень, надання місцевих гарантій, управління місцевим боргом та гарантованим Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою боргом»[22], яким визначено форми рішень виконавчого комітету Про затвердження висновку стосовно доцільності залучення кредиту (позики) під місцеву гарантію для виконання (реалізації) інвестиційного проєкту та місцевої ради Про надання місцевої гарантії.
Цей матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Стійкість та розвиток – методичні рекомендації для територіальної громади», що здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства». Зміст цього матеріалу представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17#Text
[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12#Text
[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/959-12#Text
[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/93/96-%D0%B2%D1%80#Text
[5] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
[6] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1116-20#Text
[7] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5018-17#Text
[8] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1667-20#Text
[9] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555-15#Text
[10] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17#Text
[11] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155-20#Text
[12] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3497-20#Text
[13] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/388-2024-%D0%BF#Text
[14] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text
[15] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4225-20#n166
[16] DREAM – Державна екосистема управління відновленням, яка створює єдиний цифровий шлях та «єдине вікно» для всіх проєктів відбудови та модернізації, ініційованих громадами України. Платформа забезпечує їх прозору та ефективну реалізацію на національному, регіональному та місцевому рівнях.
[17] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/110-2011-%D0%BF#Text
[18] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/541-2012-%D0%BF#Text
[19] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0559-24#Text
[20] https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0239201-24#Text